ПЛАН
|
Вступ
|
|
|
|
Розділ І РОЗВИТОК ЗДІБНОСТЕЙ ТА ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
УЧНІВ ПТНЗ
|
|
|
|
1.1 Розвиток творчих здібностей учнів
ПТНЗ
|
|
|
|
1.2 Виховання обдарованої
молоді в ПТН
1.3 Технічна творчість учнів
ПТНЗ
1.4. Організація творчої діяльності учнів
ПТНЗ
|
|
|
|
Розділ ІІ
РОЗВИТОК ЗДІБНОСТЕЙ ТА ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
УЧНІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
ПРОФЕСІЙНОГО ЛІЦЕЮ
ЕЛЕКТРОНІКИ
|
|
|
|
2.1. Розвиток особистості відбувається в
діяльності, яка керується
системою мотивів
|
|
|
|
2.2. Результат роботи учнів ліцею електроніки
|
|
|
|
Висновки
|
|
|
|
Список використаних джерел
|
|
|
|
Додатки
|
|
|
Вступ
Сучасна парадигма освіти передбачає її орієнтацію на
розвиток особистості учня, його пізнавальних і творчих здібностей. Орієнтація
на особистість – загальна риса освітніх проектів нашого часу. Головною
педагогічною метою такої освіти є створення умов, які сприяють тому, щоб при
засвоєнні будь-якого компонента змісту освіти розвивалася сфера особистісних
функцій вихованців.
В процесі залучення учнів до творчої
діяльності, розвиваються їх творчі здібності
та створюються умови
для реалізації їхніх
творчих
можливостей,
цим самим оберігаючи їх від моральної деградації.
Навчання з
розвитку здібностей учнів є
найголовнішим для кожного викладача,
а психологічна формула творчості - інтерес –
стимул – мотив дії - активна творча
діяльність –– повинні проходити «червоною ниткою» на кожному уроці.
Творча молодь –
запорука успішної України!
Розділ І РОЗВИТОК
ЗДІБНОСТЕЙ ТА ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
УЧНІВ ПТНЗ
1.1 Розвиток творчих здібностей учнів ПТНЗ
Сучасні тенденції розвитку освіти і
суспільства спонукають на розвиток здібностей і умінь творчого мислення учнів,
формування творчої особистості.
Творчість – процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні і
духовні цінності, які породжують дещо якісне, що визначається
неповторністю, оригінальністю і суспільно корисною значущістю.
Творчість являє собою виниклу в праці здатність людини
з матеріалу, що доставляється дійсністю, творити (на основі пізнання
закономірностей об’єктивного світу) нову реальність, що задовольняє
різноманітним суспільним потребам.
У процесі
творчості беруть участь усі духовні сили людини, у т.ч. уява, а також здобута у
навчанні і практиці майстерність, необхідна для здійснення творчого задуму.
Творчість не виростає на порожньому
місці, творчість ― властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які
ефективно працюють у відповідній галузі. Творчість базується на розвинених
мисленні та уяві, інтелекті.
В психології творчість визначається
головним чином в двох аспектах: як процес створення нового, такого, що ніколи
раніше не було і як сукупність властивостей особи, які забезпечують її
включення в цей процес.
За новизною отриманого результату
розрізняють чотири рівні творчості.
Перший, найвищий рівень характеризує
процес творчості, в результаті якого створюється нове для всього людства. Це
твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття
в науці, техніці, медицині. Тобто така творчість властива досить вузькому колу
творців-геніїв, є прерогативою еліти людства. Другий рівень творчості
стосується речей, які є новими для досить великого кола людей, скажімо для
певної країни світу.
Третій рівень характеризує новизну
результатів творчої діяльності для значно меншого, обмеженого кола людей.
Прикладом творчості цього рівня є раціоналізаторська пропозиція, що
реалізується, як правило, в межах якогось підрозділу підприємства, в найкращому
випадку ― в межах галузі.
І, нарешті, четвертий рівень
торкається творчості, новизна продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою
тільки для самої людини, що творить. Однак такий обмежений обсяг цього рівня
творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в
оволодінні вищими рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної
креативності.
Незважаючи на те, що проблема
творчого розвитку особистості учня є досить актуальною, науковцями
досліджуються проблеми розвитку творчого начала в учнів, в навчальному процесі
більшість часу відводиться репродуктивній, нетворчий діяльності.
Отже, використання вправ та завдань,
які сприятимуть розвитку творчих здібностей учнів є досить актуальною на
сучасному етапі навчання учнів.
Творчі можливості учнів на уроках
можна реалізовувати в різних видах діяльності, як творчість слід сприймати не
лише кінцевий результат діяльності, а й прийоми та операції, за допомогою яких
вона здійснюється. Самі по собі знання не гарантують прояви оригінальних ідей,
тому викладачеві слід приділяти увагу та час розвитку таких якостей особистості
учня, які дозволять творчо використовувати здобуті знання.
1. 2. Виховання обдарованої молоді в
ПТНЗ
За останніми даними, не менше 10 % учнів професійно-технічних навчальних
закладів може бути віднесена до обдарованої молоді, але всього лише 2–3 %
реалізують себе згодом як обдаровані. Численні дослідження обдарованої молоді
показали, що в цілому обдарована молодь, маючи переваги майже за всіма
параметрами розвитку (соціальним і особистісним), відчувають безліч проблем і
труднощів, що виникають у них через відсутність оптимальних умов для їх
розвитку: не враховуються індивідуальні здібності учня, виникають труднощі в
соціальній орієнтована на середній рівень і мало пристосована до навчання
учнів, що відрізняються від середнього рівня в бік великих здібностей.
Судячи з наявності розроблених
спеціальних програм, підручників i технологій навчання, в Україні
"привілеями" серед учнів користуються учні з нормальними, звичайними
інтелектуальними здібностями і учні з відставанням у розвитку. Разом з тим
значущість проблеми педагогічної підтримки обдарованої молоді очевидна – чим
раніше починається розвиток здібностей, тим більше шансів на досягнення
найвищих результатів такого розвитку . Розкриття здібностей і талантів учня має
важливе значення не лише для нього самого, а й для суспільства в цілому,
оскільки зрушення у розвитку нових технологій зумовили різке зростання потреби
суспільства в людях, що володіють нестандартним мисленням, вносять новий зміст
у виробниче і соціальне життя, вміють ставити і вирішувати нові завдання,
пов’язані з майбутнім.
Підтримка здатної і талановитої
молоді, підвищення творчої активності учнів – всі ці заходи сприяють створенню
необхідних умов для отримання доступної та якісної освіти. Виявлення
обдарованої і талановитої молоді здійснюється через:
-- аналіз особливих успіхів і досягнень учнів
("портфоліо");
-- створення
банку даних з талановитих та обдарованих учнів в ПТНЗ;
-- проведення
моніторингу якості освіти;
-- здійснення
діагностичних проб потенційних можливостей учнів з використанням ресурсів
психолого-медико-педагогічної комісії і педагогів-психологів.
1.3. Технічна творчість учнів ПТНЗ
Технічна
творчість – це
ефективний засіб виховання, цілеспрямований процес навчання і розвитку творчих
здібностей учнів у результаті створення матеріальних технічних об'єктів з ознаками
корисності і новизни.
Технічна творчість учнів –
наймасовіша форма залучення їх до творчості. У визначенні поняття «технічна
творчість учнів» існують дві точки зору – педагогічна і психологічна.
Результат
творчої діяльності учнів ПТНЗ – комплекс якостей творчої особистості,
розвиток яких можна розглядати як основні завдання технічної творчості:
• розумова активність;
• прагнення добувати знання і формувати уміння для
виконання практичної роботи;
• самостійність у рішенні поставленої задачі;
• працьовитість;
• винахідливість ін.
Роль технічної творчості в успішному опануванні
робітничої професії
Аналіз
психолого-педагогічних досліджень і досвіду роботи гуртків технічної творчості
в ПТНЗ дозволяє прийти до висновку, що технічна творчість створює умови для
розвитку технічного мислення учнів, а також сприяє придбанню досвіду технічної
творчої діяльності, що надзвичайно важливо для майбутнього робітника.
Мета навчання учнів ПТНЗ основам творчої
праці – розбудити інтерес, а потім створити і закріпити творче
відношення до професійної діяльності, що виражається в активній
раціоналізаторській і винахідницькій діяльності.
Таке
навчання виробляє підвищений інтерес до своєї професії, потреба в постійному
пошуку невикористаних резервів, у прискореному приведенні їх у дію через
удосконалювання технології виконуваної роботи і чи поліпшення створення нових
пристосувань, інструментів і т.д.
Основи технічної творчості, орієнтовані на виховання
творчого відношення до праці, повинні сформувати в учнів ПТНЗ якісно нове
уявлення про трудовий процес, сприяти прискоренню професійного
росту.
Удосконалюючи,
свою майстерність, учні набувають особистісні можливості працівника, які в
подальшому будуть дозволяти йому самостійно і ефективно реалізовувати цілі
процесу над яким потрібно працювати.
У
результаті пізнання основ технічної творчості робітник, що у виробничому
процесі є виконавцем, може побачити у своїй професійній діяльності також роль
творця нового – стати раціоналізатором і винахідником. Це у свою чергу
дозволить підвищити робітнику як професійну, так і соціальну активність, що у
свою чергу приведе до свідомого підвищення продуктивності і якості праці, тобто
до результатів праці, що є привабливими і для суспільства, і для особистості.
1.4. Організація творчої діяльності
учнів ПТНЗ
Як зазначено в директивних документах
МОН України з питань розвитку позашкільної освіти її заклади і надалі
залишаються осередками всієї організаційно – масової роботи з дітьми та
молоддю, забезпечуючи їх
змістовне
дозвілля через участь у творчих конкурсах, фестивалях, виставках тощо. У системі професійно-технічної освіти також є
позашкільні заклади, в заходах яких учні можуть проявити свої здібності та
таланти, задовольнити
потреби у
творчій роботі обраного напряму, здобути додаткову освіту, в тому
числі й
професійного спрямування. Результатом спільної роботи ПТНЗ і позашкільного
закладу є виховання майбутнього фахівця з високою загальною культурою, з
сформованим стійким інтересом до творчої діяльності, практично підготовленого
виконувати творчі завдання, які мають професійний характер або відповідають
його потребам.
Потреба в спільній співпраці
позашкільного закладу і ПТНЗ є надзвичайно актуальною, адже системі ПТО
навчається частина учнів із соціально незахищених категорій, батьки яких не
мають можливості змістове дозвілля своїм дітям. Державна позашкільна освіта дає
можливість залучити учнів ПТНЗ до культурних цінностей і спадщини, створює
умови до додаткової освіти та підвищення професійної майстерності, соціалізації
через участь у різних формах позаурочної роботи. У такому позашкільному закладі
керівниками гуртків в основному є викладачі і майстри виробничого навчання, які
мають відповідну підготовку, знання і вміння.
У гуртковій роботі здійснюється
підготовка майбутніх майстрів народного мистецтва, зростає їх виконавська
майстерність, народжуються нові творчі особистості. Участь учнів ПТНЗ у гуртках
художньої та художньо-технічної творчості відкриває доступ до художньої
спадщини, що допомагатиме збагаченню їхньої творчості новими ідеями.
У цьому контексті актуальними
питаннями є:
-- залучення
педагогів ПТНЗ до організації творчої діяльності учнів у гуртках;
-- створення
навчально-розвивального середовища, в якому функціонують гуртки;
-- пошуки і
впровадження інноваційного досвіду в практику роботи гуртків; --- модернізація
системи науково-методичної роботи в позашкільному закладі на основі
інноваційних технологій;
--
удосконалення навчальних програм, змісту, форм і методів навчання і виховання.
Розділ ІІ РОЗВИТОК ЗДІБНОСТЕЙ ТА ТВОРЧИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
УЧНІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ЛІЦЕЮ
ЕЛЕКТРОНІКИ
2.1 Розвиток особистості відбувається в діяльності, яка керується системою
мотивів
Сучасний стан суспільного розвитку, динамічні зміни в усіх сферах людської
діяльності зумовлюють зростання потреби суспільства у формуванні творчої
особистості з високим рівнем інтелектуального розвитку, творчих можливостей,
здатної до створення та засвоєння
інновацій у будь-якій галузі. Саме така особистість є найбільшою цінністю в
усіх країнах, а для незалежної України, яка впевнено робить перші кроки на
шляху розбудови високорозвиненої правової демократичної держави, проблема
розвитку творчих здібностей, активізації творчої діяльності її громадян набуває
пріоритетного значення.
Вирішення
цього важливого завдання покладено насамперед на систему освіти, що потребує
принципово нових підходів до навчання, виховання та підготовки до самостійного
життя юного покоління, постійного оновлення форм та методів навчання з метою їх
ефективнішого впливу на розвиток особистості учнів.
Час вимагає
відходу від безликих трафаретних уроків передачі готових знань. А відтак і від
приглушення інтересу учнів до самостійного пошуку, і від формування
конформістських особистостей, які мислять стереотипно, сіро, нецікаво.
Натомість ми маємо усвідомлювати, що педагогічний процес складається із низки
неповторних ситуацій, які потребують експромтного рішення, із ефективних
педагогічних імпровізацій, що зумовлюють розвиток творчих здібностей учнів,
активізують їхню пізнавальну пошукову діяльність.
Аналіз
науково-теоретичних джерел засвідчує, що означені проблеми справді є нагальними
у системі професійно-технічної освіти, проте вони ще не знайшли належного
відображення у психолого-педагогічних та методичних дослідженнях. Отже, на часі
визначення умов і чинників, способів і засобів, які б сприяли розв’язанню
зазначених завдань, що і визначає актуальність та мету нашого дослідження.
Необхідність
вирішення цих завдань потребує з’ясування таких питань:
- Що таке
особистість і творчість?
- Які риси
притаманні творчій особистості?
- Які умови і
чинники забезпечують її розвиток?
Відповісти на
них можна, розглядаючи проблему розвитку творчих здібностей учнів у широкому
контексті особистості і творчості взагалі.
Особистість у
суспільних науках визначається як людина – учасник історико-еволюційного
процесу, – яка є носієм соціальних ролей і має здатність самостійно обирати
життєвий шлях, в ході якого нею здійснюються перетворення природи, суспільства
і самої себе. Разом з тим, особистість розглядається як особлива якість людини,
набута нею в умовах суспільних відносин у процесі спільної діяльності та
спілкування. У гуманістичній філософії та психології особистість розглядається
як цінність, заради якої власне і здійснюється розвиток суспільства.
Розвиток
особистості відбувається в діяльності, яка керується системою мотивів. Загалом
розвиток особистості може бути представлений як процес і результат входження
людини до нового соціального середовища та інтеграції у ньому. Е. Еріксон вважає,
що розвиток особистості визначається потребою людини в психосоціальній
ідентичності з іншими. Серед характерних рис зрілої особистості вчений називає
індивідуальність, самостійність, творчість, сміливість відрізнятися від інших.
Коли індивід
входить до відносно стабільної соціальної спільноти, він за сприятливих умов
проходить три стадії становлення особистості:
- адаптації,
яка передбачає засвоєння наявних цінностей і норм та оволодіння відповідними
засобами і формами діяльності, що зумовлює подібність індивіда іншим членам
спільноти;
-
індивідуалізації, що породжується гостротою суперечностей між „бути таким, як
усі” і намаганням індивіда до персоніфікації, персоналізації;
- інтеграції –
цей етап визначається протиріччям між намаганням індивіда бути ідеально
представленим своїми ознаками і відмінностями у спільноті та потребою
сприйняти, схвалити і культивувати лише ті його особливості, які допомагають
розвитку спільноти, а отже - і розвиткові самого індивіда як особистості.
Парадоксальність
феномена особистості полягає у тому, що носієм особистісного начала є індивід,
а сутність особистості формується у соціально життєвому просторі як соціально
культурному середовищі взаємодії індивіда з навколишнім світом.
Особистість –
це живе діяння, вчинки, світ переживань, потрясінь, пошуків, відшукання
парадоксів і протиріч у соціумі, набуття досвіду їхнього вирішення та пояснення
їхніх причин.
Особистість не
може створити себе, як неможливо створити її „з нічого”. Вона завжди формується
і розвивається на основі засвоєння і привласнення досягнень загальнолюдської і
національної культури, осягнення загальнолюдського і національного досвіду
життєдіяльності у соціумі.
Нові підходи
до поняття „особистість” можна знайти у роботах Е.Фромма. Зокрема, він
зазначає, що в умовах „ринкової демократії” „виросла” і сформувалась „ринкова
особистість”, яка поводить себе подібно товару. Людина-товар пропонує себе,
свою молодість, красу, принадність, сексуальність в обмін на соціальні і
суспільні привілеї. Попит залежить від коньюктурних коливань на певний тип
особистості за зовнішніми ознаками і характером поведінки. Тому „ринковий” тип
особистості здатен перебудовуватися і пристосовуватися. Проте, хоча „ринкова
особистість” гнучка, адаптивна, комунікабельна, здатна проявляти себе і
переконувати інших у тому, що саме вона – найкраща з усіх претендентів на якусь
посаду, в ній постійно живе невпевненість у собі і розуміння того, що насправді
відбувається з нею та її оточенням.
„Ринковій
особистості” дослідник С. І. Подмазін протиставляє особистість
„долженствующую”, яка ні в якому випадку не є особистістю, якій „всі винні” або
ж вона „винна всім”. „Долженствующая”
особистість, на думку С. І. Подмазіна ,- це особистість, яка здійснює вчинки,
що відповідають природі речей: це особистість, яка творить Добро” .
Г. М. Коджаспарова і А. Ю. Коджаспаров у педагогічному словнику
виокремлюють особливий тип „особистість самоактуалізуюча”. Для неї характерними
є прагнення до найбільш повного виявлення і розвитку своїх потенційних
можливостей і здібностей. Такі особистості, здатні до творчості, повноцінного
спілкування, істинного самоствердження, і є найціннішими як майбутні фахівці. І
саме на формування таких творчих особистостей мають бути спрямовані зусилля педагогів
та наставників. Особистість, якій притаманні творче мислення, оригінальні
нестандартні рішення поставлених завдань, креативне мислення, багата уява і
фантазія, завжди буде високопрофесійним спеціалістом, здатним до творчості у
будь-якій галузі професійної діяльності.
У спеціальній
науковій літературі творчість найчастіше визначається як процес діяльності,
наслідком якого є створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які
мають суспільну та особистісну значущість. Водночас творчість – це здатність
людини створювати з наявного матеріалу дійсності на основі пізнання
закономірностей об'єктивного світу нову реальність, що задовольняє різноманітні
суспільні та особистісні потреби. Суспільство загалом і кожен член його зокрема є суб'єктом творчої діяльності. На думку
академіка В.Вернадського, саме завдяки своїй продуктивній праці та творчій
думці людство здійснило перехід від біосфери до ноосфери ( “ноос” - з грецької
– розум). Упродовж усієї історії свого існування людина впливала на навколишній
світ, формувала нове середовище, в якому розвивалася цивілізація та й сама
природа.
Тваринний світ
веде пристосовницький спосіб життя. Для цього йому достатньо задовольнити свої
потреби в їжі, сні, продовженні виду. Людині ж притаманний перетворювальний спосіб
життя. Творити, змінювати навколишній світ – її родова ознака. Робити це
можливо лише за законами пропорції, симетрії, гармонії, за законами краси,
творчості.
Наявність творчих здібностей,
естетичної потреби – найсуттєвіші риси
людини. Це те, що робить її Людиною Розумною, виділяє із тваринного світу.
Потяг до краси, до творчості закладений у ній природою. Нерозвинені творчі
здібності, незадоволена естетична потреба мають властивість деградувати,
розчиняючись в інстинктах, і людина за устроєм своєї психіки починає нагадувати
тварину. У своїй повсякденній поведінці
вона вже керується не прагненням творити, а певними фізіологічними
чинниками. Коли дичавіє окрема людина – це трагедія, коли дичавіє людство – це
вже катастрофа.
Творчість
людини – явище складне, багатогранне і суперечливе, охоплює чимало сфер її
буття. “У людини немає благороднішого заняття, яке б виправдовувало б її
існування на землі, підтверджувало б високе звання людини, давало б їй глибоку
й істинну насолоду від ранньої юності до похилої старості, ніж творчість”, -
зазначав філософ М. Гончаренко . Ця думка підтверджена зізнаннями самих творців
– письменників, поетів, музикантів та вчених. Наприклад, М. Гоголь
підкреслював: “Навряд чи є вища насолода, аніж насолода творити” .
Загальновизнано,
що поза творчістю не існує особистості. Творчість постає як специфічна форма
діяння людини – її духовне діяння, в якому індивід не тільки осягає навколишній
світ, вчиться його організовувати, розуміти і певним чином взаємодіяти з ним,
а, що головне, - особистість осягає власну здатність до подібних взаємодій, а
також межі та міру своєї самостійної та індивідуальної сили.
Психологи
стверджують, що людина здатна до творчості у всі періоди свого життя і в усіх
галузях діяльності, оскільки кожен індивід має творчий потенціал різного рівня,
а творчі здібності піддаються вихованню й культивуванню.
Вітчизняні та
зарубіжні дослідники В. Андрєєв, А.
Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, І. Лернер, А. Маслоу, Ж. Піаже, Я.
Пономарьов, Дж. Редфорд, В. Рибалка, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що
навчання творчості та продуктивному мисленню можливе, воно зумовлене дією
механізму переносу, тобто вправляння у творчій діяльності в одній галузі може
бути перенесене в іншу галузь. Таким чином, якщо, наприклад, вчитель літератури
на своїх уроках буде сприяти розвитку творчих здібностей учнів ПТНЗ, які у
майбутньому стануть фахівцями сфери послуг і туризму, він, безперечно, допоможе
їхньому становленню як творчих особистостей, а сформовані на уроках літератури
творчі здібності допоможуть молодим спеціалістам в їхній професійній
діяльності.
Отже, людина
від природи – творець, бо приречена створювати те, чого в навколишньому
середовищі та соціумі досі не існувало. Здатність творити максимально
виявляється у новаторському розв’язанні найскладніших проблем людського буття,
мінімально – у готовності реалізувати вже відомі завдання оригінально, новими
способами.
Це стосується
і професійної діяльності, в якій “особистість досягає такого рівня виявлення
своєї сутності, коли її індивідуальні прояви набувають культурно-історичного
змісту, а кожний окремий продукт цього діяння виходить за межі встановленого
раніше, позначає нові грані, нові потенційно можливі площини
професійно-творчого діяння ( не тільки для самої цієї особистості, а й для її
наслідувачів)”.
Творчість є
предметом дослідження багатьох гуманітарних та природничих наук – філософії,
психології, педагогіки, соціології, літературознавства, мистецтвознавства,
фізіології, методики, кібернетики тощо. Кожна з цих наук вивчає творчість у
своєму специфічному аспекті. Взагалі ж джерельна база цієї проблеми надзвичайно
багата. Так, ще у 1965 році Інститутом творчості в Каліфорнії (США) було
складено бібліографію наукових праць з теорії творчості, що містила понад 4
тис. позицій, за останні ж десятиліття вона зросла в декілька разів.
У контексті
нашого дослідження нас насамперед цікавлять висновки педагогічної та методичної
наук, які досліджують формування й розвиток творчої особистості учнів та
студентів. Ще В.Сухомлинський вказував, що робота вчителя – це творчість, а не
буденне заштовхування в дітей готових знань. Відтак покликання педагога – у
розвитку творчих можливостей, здібностей дитини, вихованні в неї потягу до
нового, формуванні творчої особистості.
Які ж риси
притаманні творчій особистості? Це, насамперед, високий рівень ідейно-моральної
свідомості, постійний пошук оптимальних оригінальних рішень поставлених
завдань, творчий стиль мислення, здатність бачити проблему, виявляти
суперечності, творча фантазія, розвинена уява, прагнення досягти ефективного
результату за конкретних умов праці, високий рівень загальної культури .
Творча
особистість завжди характеризується високим рівнем креативності, яскраво
вираженими особистісними якостями і здібностями, які сприяють успішній
професійній діяльності. Кожен творчий фахівець у своєму розвитку, за
твердженням І.Раченка, проходить такі стадії:
- професійне
становлення: це за суттю шлях “спроб і помилок“, особистих пошуків у
професійній діяльності;
- стихійне
самовдосконалення: полягає в орієнтації творчої діяльності працівника на
здобуті ним базові знання, уміння та навички;
- планомірна
раціоналізація особистісної творчої діяльності, що виражається у плануванні
особистістю свого творчого досвіду, а також у несистемному використанні власних
новацій в професійній діяльності;
- оптимізація
процесу і результатів праці: період, коли творча діяльність не лише планується,
а й на основі наукової організації праці прогнозується її розвиток .
На думку
психологів, мотиви творчості можна звести до трьох основних груп:
а)
допитливість, суто пізнавальні і дослідницькі мотиви, що відповідають
предметному змісту діяльності;
б) мотиви
особистісної зацікавленості, самовираження, успіху;
в) вищі
соціальні піднесення, намагання принести користь суспільству.
Які ж умови і
чинники забезпечують розвиток творчої особистості?
Як уже
зазначалося, пріоритетною у вирішенні проблеми розвитку творчих здібностей особистості є
система освіти та виховання, зокрема естетичного.
Естетичне
виховання – це не стільки виховання митця, скільки людини, готової до будь-якої
діяльності, людини з потужним духовним і
творчим потенціалом, розвиненим образним і раціональним мисленням, здатної
самостійно подбати про свою конкурентоспроможність. Естетично розвинена людина
– завжди особистість. Самодостатня, творча, вона здатна самостійно здійснювати
вибір у буттєвій практиці між добром і
злом, красою і фальшу, обов’язковим і випадковим тощо.
Розвитку
творчих можливостей, формуванню творчо мислячої особистості сприяє і модель особистісно
орієнтованого навчання, яка “передбачає нову педагогічну етику, визначальною
рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика ...
зумовлює моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані
ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання ...
Основою всіх
перетворень має бути реальне знання дитячих можливостей, прогнозування потреб
найближчого розвитку особистості. Саме на цьому ґрунтується застосування
особистісно орієнтованих педагогічних технологій”.
Вирішальне
значення мають знання, що сприяють розвитку дитини, удосконаленню її творчих
здібностей, здатності мислити, аналізувати, виробляти власні естетичні
судження, розв’язувати пізнавальні і життєві проблеми, адаптуватися до мінливих
умов сучасності. Мішелю Монтеню належить такий вислів: „Розум, мудро створений,
вартий більше від розуму, добре наповненого”.
Цілком
очевидною і доведеною є також думка про те, що важливу роль у формуванні
творчої особистості відіграє особистість вчителя, наставника. Загальновідомо,
що дати імпульс розвитку творчих здібностей, підготувати до творчості може лише
творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами:
розвиненою творчою уявою, фантазією та інтуїцією; схильністю до педагогічних інновацій,
розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи
асоціацій. Творчий педагог створює в аудиторії атмосферу, що передбачає
схвалення, підтримку пошукової
активності учнів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішенні
навчальних завдань; сприяє та стимулює прагнення молодих людей до
самовираження; розробляє і конструює нові форми навчальної взаємодії, широко
використовує інтерактивні методи і прийоми навчання, спрямовані на розвиток
творчої особистості: „мозковий штурм”, різноманітні форми дискусій – „круглий
стіл”, засідання експертних груп, дебати, форум, імітаційно-рольові, змагальні,
ігри-драматизації тощо.
Використання
зазначених методів і форм навчання сприяє створенню атмосфери пошуку і
творчості, конструктивного проблемно-діалогічного спілкування педагога і учнів,
відмови викладача від „менторської” функції, його перехід на позиції
консультанта і помічника, можливості постановки учнями оригінальних запитань і
висунення ними цікавих гіпотез, бажання самостійно вибудувати свій творчий
навчальний процес.
За історію
існування освіти є чимало курйозних прикладів, коли відомі всьому світові
творчі особистості – художники, вчені, письменники, музиканти, державні діячі -
у шкільні роки були відлучені від школи як нездібні. Б. Франклін, Джером
К.Джером, М.Твен – залишили школу в 14 років і пішли працювати, не отримали
шкільної освіти А. Лінкольн, Ч Діккенс, Г.Форд, М.Горький; Т.Едісон ходив до
школи всього три місяці. Вчителі вважали його „тупаком” і намагалися будь-що
від нього спекатися. Йому довелося продавати в роздріб овочі, газети, згодом
він отримав місце телеграфіста і одразу ж почав робити свої досліди. Прожив
Едісон 84 роки без атестата зрілості і запатентував 1093 винаходи.
Сімнадцятирічному
Джузеппе Верді як нездібному відмовили в прийомі до Міланської консерваторії,
Едуард Моне з першого до випускного класу був двієчником. Безпросвітними
„тупаками” в школі вважалися Пьєр Кюрі,
Семюель Морзе, Карл Лінней, Луї Пастер, Вальтер Скотт, Дж. Г. Байрон, Едгар По,
Оноре Бальзак, Чарльз Дарвін.
Найбільше
вражає доля Манфреда фон Арденне, який народився у Німеччині у 1907 році. У 15
років його виключили зі школи, позаяк він не впорався із німецьким освітнім
стандартом. Його помітив лауреат Нобелівської премії Вальтер Нест і
рекомендував Арденне до Берлінського університету. Його прийняли без атестата.
Проте він згодом залишив університет з власної волі, серйозно вивчивши всього
три предмета: фізику, математику і хімію. У 22 роки Арденне очолює створений
ним приватний інститут, у 24 – демонструє у своєму інституті народження
телевізора, а в 27 – винаходить супернадчутливий електронний мікроскоп.
Цей перелік
можна продовжувати і продовжувати. У радянські часи відомості про талановитих
дітей, які залишили школу з різних причин, особливо ж через неуспішність, не
публікувалися: всі діти закінчували школу, усереднюючись у своєму розвиткові. В
біографіях же відомих всьому світові вчених обов’язково писали тільки про те,
що вони завжди були відмінниками і школа всіляко допомагала їхньому розвитку.
Добре відомо,
що багато хто погано вчиться не тому, що не може вчитися, а тому, що не може
вчитися так, як його вчать.
Пропонуємо для
роздумів ще й таку інформацію. Американські вчені висунули гіпотезу, яка нині
знайшла наукове обґрунтування: уповільнений відгадуючий характер процесу
читання зв’язаний з певними особливостями розвитку мозку людини. Цю особливість
розвитку, яка впливає на читання, письмо і грамотність, назвали дислексією.
Вона виявляється, як уже зазначалося, в уповільненому вгадуючому процесі
читання. При цьому дитина або ж зовсім не може навчитися читати, або ж читає з
великими дефектами, викривлено, гублячи букви, плутаючи їхній порядок, не вловлюючи і не розуміючи
змісту прочитаного.
Англійські
генетики встановили, що на дислексію страждає тією чи іншою мірою 10% населення.
У дітей-дислектиків погано діють або ж надзвичайно повільно розвиваються
функції слуху, зору і руху. В Польщі, у Гданському воєводстві в результаті
обстеження, проведеного у 80-ті роки минулого століття, було виявлено 12-15%
школярів, що страждали від цього дефекту.
Психологи знайшли і сформулювали декілька причин
виникнення і розвитку дислексії в шкільні роки, серед них і складні методики
навчання читанню і письму в різних мовах. Чим складнішим буде це навчання, тим
вищий показник дислексії. Дислексія в різних мовах може мати однотипний
характер. Таким чином, вона є соціокультурним феноменом, який має біологічну
основу і варіативну психолінгвістичну будову.
Інститутом
Геллапа (США) встановлено, що тільки 10% людей мають здатність навчатися з книжкою
у руках. Ці люди бачать зміст тексту, розуміють його повною мірою,
використовують для набуття знань усі його потенційні можливості. Проте,
повторимося, це лише 10%. Що ж інші? Погані? Безнадійні? Другорядні? Ні, вони
просто інші у сприйнятті інформації та набутті знань. На дислексію страждали,
але від цього не стали менш великими Г.- Х.Андерсен, Н.Бор, А.Енштейн,
Л.Ландау, Талейран, С.Радонєжський та ін. У кожному десятому випадку друкований
текст не впливає, як виявляється, на його засвоєння. Універсальний інструмент
набуття знань – книга і читання – для одного з десяти випадків обертається
проти людського єства.
Як стверджують
вчені, дислексія – це уроджена якість, яка не залежить від волі та бажання
людини. Цілком очевидно, що необхідні інші підходи до навчання учнів, котрі
страждають на дислексію. Це б допомогло „не втратити” талановитих дітей,
розвинути їхні творчі здібності та можливості.
Проведені
вченими-психологами дослідження доводять також, що, наприклад, математику
можуть зрозуміти тільки 20% учнів, фізику і хімію – 30%. Що ж інші? Нездібні?
Неталановиті? Ні, як стверджує дослідник В. Кумарін „вони не менш здібні в
гуманітарних дисциплінах”
Таким чином,
час вимагає від нас подивитися на тих, кого ми вчимо, не через окуляри свого
предмета, а з позицій психології, педагогіки, методики та фізіології. І тоді
ми, мабуть, зуміємо відповісти на запитання: як же потрібно навчати,
виховувати, щоб справді „не втратити” здібності юної особистості, щоб дійсно
дієво допомогти їй самоствердитися як творчій особистості, як людині, як
професіоналу ХХІ століття.
2.2.РЕЗУЛЬТАТ РОБОТИ ТВОРЧИХ УЧНІВ ЛІЦЕЮ
Отже, особистісно орієнтована технологія навчання, естетичне виховання та
творча особистість педагога, безперечно, є тими важливими чинниками, які
сприяють формуванню і розвитку творчих здібностей учнів, підготовці їх до
самостійної творчої професійної діяльності.
Щоб досягти успіху у вирішенні цього важливого завдання, ми в нашому
навчальному закладі постійно удосконалюємо систему навчання, і виховання, і підготовки
творчих педагогічних кадрів.
А результат роботи наших обдарованих учнів та педагогів ми використовуємо
як навчальнно- матеріальну базу для покращення навчально-виховного процесу на
уроках виробничого та теоретичного
навчання. Творчі роботи наших вихованців неодноразово займали призові місця на
обласних змаганнях.
Висновок
Зрозумілим стає, що модернізацію сучасної освіти, у тому числі і
професійно-технічної, спрямованої на
всебічний розвиток інтелектуального потенціалу, творчих здібностей
дітей, неможливо здійснити і повною мірою реалізувати її ідеї без такого
феномена, як особистісна орієнтація навчання. І хоча вона не може виступати
панацеєю від усіх хвороб освітянської практики, проте у руках творчого
педагога-професіонала стає надійним інструментом розвитку індивідуальності юної
особистості, її здібностей, творчості і
можливостей.
Список використаних джерел:
1.
Бабина
Н.Ф. Как активизировать познавательную деятельность учащихся. – Школа и
производство. – 2003.- № 3
2.
Гончаренко
Н. В. Гений в искусстве и науке. – М.: Искусство, 1991. – 432 с.
3.
Коджаспаров
А. Ю., Коджаспарова Г. М. Педагогический словарь для студентов высших и средних
педагогических учебных заведений. – М. : Издательский центр
"Академия", 2001. - 176 с.
4.
Концепція
12- річної загальної середньої освіти // Інформац. збірник МОН України. - 2000.
- №21. – С. 14-25.
5.
Кумарин
В. Какая педагогика такая школа // Народное образование. – 1999. - №9.
6.
Головань
Т.В. Пізнавальний інтерес як чинник підвищення ефективності процесу навчання. -
Рідна школа.- 2004.- № 6
7.
Матюшкин
A. M. Концепция творческой одаренности / A. M. Матюшкин //Вопросы психологии. –
1989. – № 6. – С. 29–34.
8.
Педагогічна
книга майстра виробничого навчання: Навч.-метод. посібник / Н.Г. Ничкало, В.О.
Зайчук, Н.М. Розенберг та ін.: За ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища школа, 1994. –
С. 189-206.
9.
Основи
психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – Вид. 5-те
стереотип. – К. : Либідь, 2002. – 632 с.
10.
Подмазин С. И. Личностно ориентированное
образование : социально-философское исследование. – Запорожье : Просвіта, 2000.
– 84 с.
11.
Поташник
М. М. Педагогическое творчество : проблемы развития и опыт: Пособие для
учителя. – К., 1998.
12.
Раченко
И. П. НОТ учителя : Книга для учителя. – 2-е изд. – М. : Просвещение, 1989. –
237 с.
13.
Фромм
Э. Душа человека. – М., 1992. – 114 с.
14.
Кизенко
В. І. Педагогічні функції і зміст факультативного навчання в основній школі//
Педагогіка і психологія- 1997. - № 2.-с. 24.
15.
Шаталов
В. Ф. Учить всех, учить каждого / В. Ф. Шаталов // Педагогический поиск. – М. :
Педагогика, 1990. – С. 143–210.
